Середа — це така собі перехідна станція. Не кінцева, але вже й не початок.

Зима ще не здалася остаточно, але й літо не на підході. Якийсь міжсезонний дрейф. У вікно світить сонце, а на душі — така собі м'яка невизначеність. Не холодна, не тепла. Просто... нейтральна.

Знаєте, що найкраще у вечірній середі в березні? Світло. Воно вже не зимове, не те сіре сяйво, від якого втомлюєшся. Воно навіть пахне чимось іншим. Нічим конкретним, але відчувається. Наче природа робить вдих, а ми йому вторимо, ще не усвідомлюючи цього.

Середа ніколи не була днем відповідей. Вона — день процесу. Без гасла пора щось міняти, без ще трохи потерпи. Просто є. Рухаєшся далі — і не питаєш куди.

Можливо, в цьому і є магія. Не треба бути продуктивним. Не треба бути натхненним. Треба просто — рухатися. Нехай повільно, нехай непомітно. А весна нехай чекає.