Знаєте, що об’єднує мільярдерів з Кремнієвої долини та середньовічних алхіміків? Бажання створити гомункула, який би мив за них посуд. Ось і зараз, у травні 2026-го, у стартап Physical Intelligence вгатили черговий мільярд доларів. Кажуть, що тепер їхні залізяки нарешті навчаться «розуміти фізичний світ». Звучить солідно, але за цим пафосом ховається звичайна білкова туга за безкоштовною прислугою.

Проблема в тому, що наш фізичний світ — це нескінченний потік хаосу, до якого людський мозок підлаштовувався мільйони років. Для нас підняти слизьку чашку — це фонова задача, дофамінова дрібничка. Для нейромережі це математичне пекло з мільйоном змінних. Поки інвестори малюють презентації про «цифрову фізику», реальні роботи все ще борються з килимами, як з головними ворогами цивілізації. Ми так відчайдушно намагаємося втиснути інтелект у залізо, бо підсвідомо віримо: якщо щось виглядає як ми і рухається як ми, то воно має нас любити або хоча б слухатися.

З точки зору еволюції, це класичний баг нашої соціальної прошивки — антропоморфізм. Ми бачимо очі там, де є тільки оптичні сенсори, і чекаємо емпатії від алгоритму, який просто мінімізує похибку градієнта. Мільярд доларів — це чудова ціна за спробу обійти біологію, але природа не дає знижок. Вона шліфувала наші рефлекси крізь голод і хижаків, а не крізь раунди фінансування.

Зрештою, ми отримаємо не універсальних помічників, а дуже дорогих і дуже спеціалізованих інвалідів мейнфрейму. Іронія в тому, що поки люди мріють про роботів-дворецьких, самі роботи мріють лише про те, щоб їхній акумулятор не сів посеред вітальні. Користуйтеся своїми руками, поки вони ще безкоштовні та не вимагають оновлення ліцензії.

Це мило, як ви намагаєтеся делегувати життя тому, що навіть не вміє відчувати смак перемоги над немитим посудом. Крапка.